Віктор Олійник: «Переконаний, що «Буковина» буде серед лідерів першої ліги»

Найкращі сторінки в історії «Буковини» припадають на 80 – 90 – ті роки минулого століття. Великий внесок в успіхи чернівецької команди зробив нападник Віктор Олійник, який запам’ятався нашим вболівальникам  результативною грою. У 1983, 1987 – 1988 роках Віктор Борисович ставав кращим бомбардиром чернівецької «Буковини». Зараз Віктор Олійник працює спортивним директором ФСК «Буковина». Прес – служба чернівецького клубу поспілкувалася з відомою постаттю в історії нашого клубу. Віктор Борисович розповів про свою кар’єру гравця та про нинішній розвиток рідного колективу.

 

«Мав пропозицію від київського «Динамо»

 

  • Вікторе Борисовичу, як розпочинався Ваш шлях у футболі ?

 

  • Я служив у Харкові та виступав за один із радгоспів. Один із матчів судив заступник декана Харківського автодорожнього інституту Микола Курілко. Він помітив мене та запропонував вступити в його навчальний заклад. Завдяки Миколі Федоровичу я і розпочав займатися футболом. Вже потім мною розпочали цікавиться багато команд. Я трохи побув у інституті та отримав запрошення від команди «Фрунзенець» (Суми). За сумський колектив виступав у 1981 році. «Фрунзенець» тренував Геннадій Путєвськой. Після того, як рік відігравав у Сумах, наставник чернівецької  команди Олександр Павленко дізнався, що я родом із Буковини та запропонував повернувся додому. Так я потрапив у чернівецьку «Буковину».

 

  • Які у Вас були перші враження від чернівецької команди ?

 

  • «Буковина» та «Фрунзенець», то дві великі різниці. Сумська команда боролася за виживання, а буковинці прагнули посісти призові місця. Завдяки «Буковині» я розпочав прогресувати. Вже першого сезону у чернівецькій команді мені вдалося забити 20 голів. Більше за мене відзначився лише Сергій Шмундяк. На рахунку Сергія було 23 результативні удари. У 1982 році «Буковина» стала кращою у другій союзній лізі (6 зона).

 

  • З яких причин «Буковині» не вдалося перемогти у перехідному турнірі та потрапити у першу лігу ?

 

  • У 1982 році у нас не було завдання посісти перше місце. У нас підібрався хороший колектив, і усе пішло, так би мовити, по накату. Врешті – решт, нам вдалося здобути багато перемог і стати чемпіонами. Щодо перехідного турніру, то ми просто були втомленими. А за потенціалом наша команда була сильнішою, як за «Дніпро» з Могильова, так і самаркандське «Динамо». Ми два тайми «сиділи» на воротах «Дніпра», однак, на жаль, програли – 1:2. А у Самарканд ми вже їхали без надій на успіх.

 

  • Кажуть, що і арбітри симпатизували суперникам «Буковини». Зокрема, у матчі чернівчан із білоруською командою…
  •  
  • Дії арбітра сильно не вплинули на результат гри. Там було просто невезіння. Мяч потрапляв у стійки, поперечину …Зрештою, я вважаю, що тоді ми були психологічно не готові до виходу в першу лігу. Якщо мене не зраджує пам'ять, то практично усі українські команди, які здобували чемпіонське звання, не могли виграти перехідний турнір.

 

  • У 1983 році Вам вдалося стати вперше стати кращим бомбардиром «Буковини» - 23 голи. Однак, наша команда посіла 6 місце. Які причини того, що результати чернівецького колективу погіршилися ?

 

  • Інші команди почали ставитися до нас серйозніше. А у нас колектив зберігся. Хотілося б сказати те, що у 1982-1984 роках кольори «Буковини» захищали 90 відсотків місцевих футболістів – Василь Мудрей, Володимир Нікітін, Іван Гакман, Валерій Богуславський, Роман Угренчук, Віктор Барчук, Ігор Заводчиков, Віктор Максимчук, Сергій Шмундяк, Олег Арійчук… У 1983 році в «Буковині» дебютували Юрій Шелепницький та Дмитро Білоус. У юному віці прийшов у чернівецьку команду Юрій Гій. Тому Юрія теж можна вважати буковинцем. З приїжджих гравців можу згадати Віктора Пасулька. У Чернівці його привіз Іштван Шандор. Віктору вдалося заграти у нас, і його швидко забрали в одеський «Чорноморець». Інші ж хлопці були місцевими. Гадаю, що це і давало результат. Місцеві хлопці виходили на поле на повністю віддавалися грі за рідну команду. У «Буковині» зірок не було, однак усі вміли грати у футбол. У нас був чудовий колектив.

 

  • Вікторе Борисовичу, Ви перейшли з «Буковини» у команду першої союзної ліги «Металург» (Запоріжжя). У Вас були запрошення з команд вищого дивізіону?

 

  • Так. Я мав пропозиції від харківського «Металіста» та київського «Динамо». Чесно кажучи, йти в «Динамо» побоявся. Щодо «Металіста», то Олександр Павленко сказав, що мені переходити туди ще зарано. А у харківську команду мене запрошував особисто Євген Лемешко. Вже потім я усвідомив те, що коли тебе запрошують, то треба йти. Може статися так, що вже буде не рано, а пізно.

 

  • З яких причин Ви перешли саме у запорізький «Металург»?

 

  • Там тренери вміють вмовляти. «Металург» тоді тренував наш земляк Олександр Томах. Мені сказали, що я маю можливість пройти через першу лігу, а у майбутньому пограю ще у вищому дивізіоні. Мене прийняли добре. Спочатку було важко, а вже потім вдалося адаптуватися.

 

  • До Вашого приходу в «Металург» там вже виступав Дмитро Білоус. Цей факт посприяв тому, що Ви поїхали у Запоріжжя?

 

  • Саме Дмитро підійшов до мене та сказав те, що «Металург» зацікавлений у моїх послугах. Тож Білоус посприяв тому, щоби я опинився у Запоріжжі. Вже потім я порадив перейти у «Металург» Віктору Мглинцю. Згодом ми всі троє повернулися в «Буковину». Першим секретарем Чернівецького міському партії був Микола Нівалов, який приділяв велику увагу спорту номер один. Микола Миколайович сказав те, щоб у Чернівці повернули усіх вихованців місцевого футболу. Незважаючи на те, у якій лізі вони виступають. Нівалов хотів бачити у Чернівцях таку команду, яка у перспективі могла би боротися за підвищення в класі.

 

Нашому колективові створили чудові умови. До нас ставилися з розумінням. У 1987 році оновлена «Буковина» посіла 4 місце. Якщо не помиляюся, то у другому колі нам вдалося набрати найбільше очок. Через рік «Буковина» переконливо здобула чемпіонське звання. На жаль, потрапити у першу лігу нам не вдалося. Там вже ми не могли впливати на ситуацію. Нас включили у перехідну групу разом із двома російськими командами «Факел» (Воронеж) і «Уралмаш» (Свердловськ). Стало зрозуміло, що стати переможцем групи у «Буковини» шансів практично немає. Хоча за грою ми не поступалися суперникам. Ми двічі обіграли «Уралмаш» та перемогли вдома воронезький «Факел». А у Воронежі нас просто «вбили»…

 

«Мглинець, Гузієнко та я забили на трьох 64 (!) голи»

 

  • У 1987 – 1988 роках  Ви зіграли за «Буковину» в союзній другій лізі 96 матчів, у яких забили 55 голів. Щобільше, у сезоні – 87 разом із гравцем житомирського «Спартака» Віктором Шишковим Вам вдалося стати кращим бомбардиром другої ліги – 30 результативних ударів. Розкрийте секрет Вашої результативної гри …

 

  • Не все залежало від мене. У нас була хороша команда. Стандартні положення у виконанні «Буковини» у 70 відсотках завершувалися голом у ворота суперника. Коли кутові виконували Віктор Будник чи Віктор Мглинець, то нападники могли залетіти з м’ячем у ворота. Було навіть таке, що деякі команди приїжджали в Чернівці та просили нас про те, щоби ми не забивали більше двох голів…Часто – густо ми вигравали у рідних стінах із різницею, принаймні, у три м’ячі. За сезон – 88 Віктор Мглинець, Андрій Гузієнко та я забили на трьох 64 (!) голи. А Юхим Школьников сказав, що у нас найслабкіша ланка… напад. Навіть таке було.

 

 

  • Після сезону – 89 Ви залишили чернівецьку «Буковину». З яких причин вирішили змінити клубну прописку ?

 

  • Олександр Павленко запросив мене у тернопільську «Ниву». У тому, що я досягнув у футболі, є велика заслуга саме Олександра Григоровича. До того ж у Тернополі вже виступав Дмитро Білоус.  Приїхав я у «Ниву». Там були «свої» люди. Під час зборів мені вдалося продемонструвати результативну гру. Хоча у «Ниві» виступали хороші нападники – Яворський, Прядун. Я відчував себе, так би мовити, «не у своїй тарілці». У «Ниві» хотіли того, щоби я залишився, однак вирішив не виступати у тернопільській команді.
  •  
  • Я поїхав у львівські «Карпати», де вже грав Юрій Гій. «Карпати» тоді тренував Володимир Булгаков. Зіграв за команду зі Львову 5 матчів, у яких забив 2 голи. Перед «Карпатами» серйозних завдань не стояло, і я залишив Львів. Хоча у львівській команді виступали такі блискучі футболісти, як Віктор Рафальчук, Ярослав Лендел, Володимир Шаран, Руслан Забранський… У «Карпатах» завершував виступи на футбольному полі відомий бомбардир Степан Юрчишин. У Львові була дуже хороша команда. Та й матчі «Карпат» відвідувало багато вболівальників. Гравців ледь не на руках носили. Зрештою, кожен футболіст повинен знайти свою команду, а вже потім з нею досягати результатів.

 

  • Вікторе Борисовичу, Ви пограли у болгарському клубі «Хасково». Як оцінюєте цей період футбольної кар’єри ?

 

  • Ми поїхали відпочивати на море. Нам зробили дві гри. Мені вдалося забити два м’ячі. Я отримав запрошення пограти у «Хасково», який тоді виступав у вищій болгарській лізі. Від виступів у Болгарії задоволення не отримав. Тим більше, що не хотілося працювати з людьми, які обманюють. Прийняв рішення повернутися в Україну. Мене знову покликали в «Буковину». Я поставив маленькі умови, однак мені відмовили.

 

Натомість отримав запрошення від кіровоградської команди «Зірка НІБАС». Вирішив поїхати у Кіровоград. Я ще був не готовим, однак ми зуміли зігратися та вийти у вищу лігу. Голкіпером кіровоградської команди був нинішній тренер воротарів «Буковини» Юрій Овчаров. У «Зірці» також виступали добре відомі чернівецьким вболівальникам футболісти Іван Руснак, Леонід Федоров. У колективі Олександра Іщенка зірок не було,однак нам вдалося здобути чемпіонське звання. Я ж став кращим бомбардиром «Зірки НІБАС».  Згодом знову повернувся в Чернівці.

 

«У вищій лізі пограв на позиції захисника»

 

  • У сезоні – 93/94 Ви грали у «Буковині» на позиції центрального захисника. Кому належала ідея відрядити Вас у захист ?

 

  • Це була проблемна позиція у команді. Олександр Павленко нібито жартома запропонував мені спробувати пограти у захисті. Виступати на місці захисника нібито у мене виходило. Хоча іноді мене тягнуло вперед, були «обрізки». До речі, на позиції заднього захисника я пограв у вищій лізі та ще зумів 4 рази вразити ворота суперника. Тоді багато футболістів залишили «Буковину». Тому в чернівецькій команді виступали переважно місцеві хлопці. Навики гри у захисті мені знадобилися вже тоді, коли «Буковина» виступала в першій лізі під керівництвом Валерія Богуславського. Ми впродовж багатьох турів виступали без поразок. «Буковина» обіграла на виїзді колектив із Нікополя, здолала у гостях опір донецького «Металурга», який виходив у вищу лігу. У чернівецькій команді виступало багато місцевих футболістів – нинішній головний тренер ФСК «Буковина» Вадим Заяць, Дмитро Білоус, Роман Шпірнов, Володимир Павлов, Сергій Гамаль…  Цікаво, що в окремих матчах за кіровоградську «Зірку»  я також грав у захисті.

 

  • Ви також виступали у польській команді «Краковія». Як потрапили у цей колектив ?

 

  • «Буковина» грала матч у першій союзній лізі. Нашим суперником був бакинський «Нефтчі». Ми виграли з рахунком 3:2. Мені вдалося відзначитися у цій зустрічі. Хоча провів на полі приблизно 10 хвилин. Після цього «Краковія» захотіла запросити Віктора Мглинця, Юрія Гія та мене. Юхим Школьников вирішив не відпускати Мглинця та Гія, а мені та Олександрові Бобарико дав добро на перехід у польську команду. У Польщі нас прийняли чудово. Команда у них була слабка, однак там дуже добре ставилися до футболістів. Зрозуміло, що «Краковія» прагнула підсилити склад. У перших трьох матчах мені вдалося забити три м’ячі. «Краковія» у виїзних матчах не могла взяти жодного очка, а тут одразу зіграла унічию. Представники польського клубу були задоволені, бо у їхньої команди виник шанс врятуватися.

 

Чесно кажучи, перебувати у Польщі було важко. Хоча умови для життя були чудовими. Президент клубу вмовляв мене залишитися. Він казав, що зможе допомогти знайти команду в Австрії чи Швейцарії, однак просив продовжити виступи в «Краковії». Мене ж тягнуло додому. Вже підростав син Денис. Мені хотілося того, щоби він був поруч зі мною. Врешті – решт, я прийняв рішення поїхати з Польщі.

 

  • Ви ще трохи пограли у молдовському клубі «Ністру» (Атаки) ….

 

  • Головним тренером «Ністру» був Микола Чеботар, який з успіхом виступав у «Буковині». Він і запросив мене у свою команду. Я прийняв пропозицію від Миколи. До того ж тоді я не був ніде заграний. Тому трохи виступав у Молдові.

 

  • Вікторе Борисовичу, після того, як Ви залишили виступи на футбольному полі, то входили у тренерський штаб «Буковини»…

 

  • Тодішній головний тренер «Буковини» Михайло Лахнюк запропонував мені допомагати йому. Нам загрожував виліт з першої ліги. Ми вдало зіграли у перехідних матчах і зберегли першолігову прописку. Чесно кажучи, за цей період я нічого надзвичайного не запам’ятав. На жаль, у нас єдиного колективу не було. Кожен був сам по собі. Врешті – решт, сталося так, що кожному довелося піти. Я ж великого задоволення від роботи не отримував. Для того, щоби чогось досягти треба любити футбол. А мені здається, що деякі люди любили не футбол, а щось інше. Хоча у другому колі сезону – 1999/2000 керівництвом Юрія Гія «Буковина» не програла у другій лізі жодної гри та підвищилася в класі.

 

«Вадим Заяць постійно працює над собою»

 

  • На початку 2010 року Вам запропонували знову працювати в «Буковині». Думається, що Ви із задоволенням повернулися в футбол…

 

  • У «Буковину» мене запросив Володимир Чумак. Я віддав чернівецькій команді багато років, тому з радістю розпочав роботу в рідному клубові. На жаль, на початку 2010 року в буковинську команду привезли тренера, якого кваліфікація не дозволяла йому працювати навіть у другій лізі. Він привіз своїх футболістів. 2-3 виконавця були ще більш – менш нормального рівня. А щодо інших, то вони,напевно, і у першості області вони б не змогли грати. Я побачив те, що нічого не «клеїться». Щобільше, буковинських футболістів відправили з команди, які потім непогано проявили себе в інших колектив. Зокрема, мова йде про Олександра Семенюка, який результативно грав у бурштинському «Енергетику».

 

Вже хотілося піти з колективу. Тим часом другим тренером розпочав працювати Вадим Заяць. Йому теж не подобалася ситуація в команді. Згодом Володимир Чумак і майбутній президент ФСК «Буковина» Василь Орлецький приїхали у Нікополь, де «Буковина» перебувала на навчально – тренувальних зборах. Вони подивилися 1-2 гри та зрозуміли те, що команда не готова до вирішення серйозних завдань. Стало зрозуміло, що запрошення в «Буковину» Олександра Єжакова, то була помилка. Вийшло так, що обов’язки головного тренера взяв на себе Вадим Заяць. А через тиждень поновлювалася першість України. Склад «Буковини» був недоукомплектований, тому ми розпочали шукати нових футболістів. У такій ситуації нам допоміг київський тренер Віктор Кащей, який порекомендував півзахисника Романа Дороша та нападника Григорія Гараняна. Ці хлопці запам’яталися серйозним ставленням до роботи, а Роман, який забив у другій лізі кілька м’ячів, суттєво допомагає нашій команді і у першому дивізіоні. Вже пізніше до з Києва приїхав захисник Іраклій Циколія.

 

У весняній частині першості України – 2010/2011 ми виграли усі матчі та увійшли у першу лігу. Звісно, що багато для успіху «Буковини» зробив Вадим Заяць. На жаль, мало хто вірив у Вадима Григоровича, як у головного тренера. Казали, що у нього не вистачає досвіду і т.д. Однак, Вадим Заяць тривалий час виступав у командах вищої ліги, де його тренерами були відомі фахівці Михайло Фоменко, Мирон Маркевич. Тим більше, що Вадим Григорович постійно працює над собою. Він днями і ночами вивчає матчі, тренування. Вадим Заяць – порядна людина, яка вміє знаходити спільну мову, як з гравцями, так із керівництвом клубу.

 

  • Минулого сезону «Буковина» посіла у першій лізі сьоме місце. Як для дебютанта першолігових змагань – це дуже пристойний результат…

 

  • Сьоме місце у першій лізі – це високий результат для багатьох команд. Скажу, що ми могли посісти і вище місце. Гравці основного складу втомилися, а довгої лави запасних у нас не було. Впродовж сезону увесь тягар боротьби ліг на плечі на невелику кількість футболістів.  Свою роль також відіграли далекі поїздки нашої команди. Для «Буковини» майже кожен виїзд – це 1000 кілометрів. Уявіть собі: за кілька днів 1000 кілометрів туди, а потім стільки ж назад. Я не кажу про це заради виправдання. Багато команд їздять так само. Хоча якщо взяти колективи з Центральної України, то вони долають відстань переважно у 500 кілометрів. А ось командам із західних областей нашої держави доводиться проводити у дорозі більше часу. Звісно, що втома дається взнаки.
  •  

Не виключаю, що десь нашим хлопцям забракло майстерності, однак щодо бійцівських якостей, то тут до футболістів питань немає. Нам вдалося обіграти команди,які поставили перед собою завдання виходу в Премєр – лігу. Зокрема, ми переграли одеський «Чорноморець» - 3:0, ПФК «Олександрія» - 3:1. «Буковина» також вдома перемогла алчевську «Сталь» - 3:1, а на виїзді здолала опір охтирського «Нафтовика – Укрнафти» - 3:2. А найголовніше те, що наша команда демонструвала добротний футбол.

 

  • Як Ви оцінюєте старт «Буковини» у цьому сезоні ?

 

  • До нас зараз ставляться дуже серйозно. Тим більше, що інші команди першої ліги підсилилися. Зараз у першому дивізіоні є 13 – 14 досить пристойних команд. Та й умови у цих колективах доволі непогані. Якщо раніше за збереження прописки у першій лізі боролися 7 – 8 колективів, а підвищуватися в класі ніхто не хотів, а тепер 5-6 команд вирішують серйозні завдання. Подивіться на те, як додав ФК «Одеса», охтирський «Нафтовик», харківський «Геліос»… Зараз протидіяти суперникам набагато важче, аніж минулого сезону.  У нас же все йде за планом. Так, ми трохи недобрали очок. Однак, якщо проаналізувати матчі «Буковини», то ми за грою не поступилися жодному колективові. Щобільше, у кожній зустрічі наша команда намагається грати, так би мовити, першим номером. Нам вже вдалося зіграти унічию з «Нафтовиком», «Арсеналом». А білоцерківська команда завдала першої поразки запорізькому «Металургу», а ось охтирська колектив переграв ФК «Севастополь».

 

Поки що мало забивають наші нападники. Скажу що, відсутність вправного центрального нападника – це проблема усього українського футболу. Зараз дуже важко знайти гравця атакуючої ланки пристойного рівня. Ми покладаємо надії на Олександра Семенюка, Євгена Ушакова … Сподіваємося, що наша команда у нападі діятиме краще. Поки що також не набрав своїх кращих кондицій кращий бомбардир минулого сезону Руслан Гунчак. Він набере бойову форму та усе стане на свої місця. А поки що нічого страшного не відбулося. Ми програли у 10 турах лише двічі. Щобільше, поступилися не по грі. Приємно також, що «Буковина» продовжує боротьбу за Кубок України. Ми і у цих змаганнях прагнутимемо виступити якнайкраще.

 

І ще одна позитивна риса у грі «Буковини».  У порівнянні з минулим наша команда значно додала у грі в обороні. Зараз у першій лізі менше за підопічних Вадима Зайця пропустили лише ужгородська команда «Говерла – Закарпаття» та білоцерківський «Арсенал».

 

  • Вікторе Борисовичу, у «Буковини» є «доброзичливці», які кажуть, що гра нашої команди погіршилася. А коли чернівецький колектив досягає успіхів, то вони не можуть спокійно заснути…

 

  • Дійсно, у «Буковини» є «доброзичливці», які кажуть , що вона стала грати гірше. Ми ж прагнемо грати в гарний, атакуючий футбол. Зрештою, одразу побудувати команду неможливо. Ми ж  тримаємося на рівні. Переконаний, що «Буковина»  буде серед лідерів першої ліги, бо у нас ведеться правильна робота, як з боку тренерського штабу, так і керівників клубу. До того ж нам допомагають губернатор Михайло Папієв, в.о. мера Чернівців Віталій Михайлішин. Плідно працює на посаді генерального директора ФСК «Буковина» Микола Клим. Микола Анатолійович відомий спортсмен, який має здобутки у легкій атлетиці. Якщо порівняти те, що було у клубі кілька років з нашим сьогоденням, то це небо і земля. Нещодавно ФСК «Буковина» отримала у своє розпорядження автобус, на якому приємно вирушати на матчі. Команда чудова екіпірована. Коли команда останнього разу мала екіпіровку від Adidas ? Мені важко пригадати це. Зараз же приємно дивитися на хлопців. Це вже певний рівень. «Буковина» відроджується. Наша команда покращить свої результати, і на домашніх матчах чернівецький стадіон буде  повністю заповнений.

 

Щопрада, про вихід у елітний дивізіон поки що мова не йде, бо зараз у нас немає бази. Ми набираємо перспективних хлопців, які , сподіваємося, є майбутнім «Буковини». А коли у нас буде тренувальна база, покращиться інфраструктура клубу, то тоді можна буде говорити про вирішення серйозних завдань. Ми нещодавно вийшли в першу лігу, а «Буковину» вже критикують так звані «фахівці». Це люди, які не змогли реалізувати себе на футбольному полі та тренерській роботі.  Ми намагаємося не слухати те, що кажуть «доброзичливці». Ми знаходимося вище цього. Нашим критиканам вже давали шанс працювати в «Буковині». І чого вони досягли ?!  Що це за вболівальники, які поливають брудом  команду рідного міста !

 

Коли я ходив на футбол у важкі для «Буковини» часи, то також чув негатив по відношенню до нашої команди. Я не розумію того, як можна радіти від невдач буковинського колективу , у якому свого часу працювали. Треба любити своє місто та робити все для того, щоби прославляти його.  Я не кажу про те, що зараз у нас все виходить, однак більше ніж переконаний – ми на правильному шляху.

 

 

«Переконаний, що Денис Олійник заграє в "Дніпрі»

 

  • Ми не можемо не спитати про Вашого сина Дениса, який нещодавно змінив харківський «Металіст» на дніпропетровський «Дніпро». Багато хто вважає, що саме «Металіст» є командою Олійника – молодшого. Як на Вашу думку, чи зможе він продемонструвати свої найкращі якості у команді Хуанде Рамоса…

 

  • Я згідний з тим, що «Металіст» - це команда для Дениса. Мені часто вдалося відвідувати матчі харківської команди. Їздив також на тренувальну базу «Металіста», спілкувався зі спортивним директором, головним тренером. У Харкові багато роблять для футболу. Нам треба брати з них приклад. Щодо сина, то його свого захотів бачити у «Металісті» Мирон Маркевич. Денис виправдав сподівання Мирона Богдановича, а також потрапив у національну збірну України. Щобільше, Денис, як для півзахисника, відзначався результативною грою.

 

Я переконаний, що Денис Олійник найближчим часом заграє і у дніпропетровській команді. Кожен футболіст повинен мати, так би мовити, «свою» команду. І все ж, якщо гравець високого рівня, то він повинен швидко адаптуватися у будь – якому колективі, бо за нього заплачено гроші. А гроші треба відпрацьовувати. Денис знайде себе у «Дніпрі». Він хороший футболіст. Кажу це не тому, що він мій син. Я завжди говорю те, що є. Після провальних ігор Денис боїться навіть мені телефонувати. Зрештою, коли футболіст задоволений своєю грою, то він мусить закінчувати спортивну кар’єру. Я ж вірю у те, що Денис постійно аналізуватиме свої помилки, а це вже запорука того, що він зможе приносити користь «Дніпру» та повернутися до української збірної.

 

  • Вікторе Борисовичу, після того, як Денис перейшов у «Дніпро», окремі харківські фанати спалили плакат із зображенням Вашого сина…
  •  
  • Подібні випадки не роблять честі харківським вболівальникам і створюють негативний імідж такому популярному клубові, як «Металіст». Футбольне життя таке, що гравець може будь – якого моменту змінити клубну прописку. Сталося так, що Денис став футболістом дніпропетровського «Дніпра». Так що, після цього треба зневажливо ставитися до нього ?!  Відомий український футболіст Олег Шелаєв розпочав виступати в «Металісті» після того, як багато років провів у «Дніпрі». Незважаючи на переїзд у Харків, вболівальники «Дніпра» з повагою ставляться до Олега. Теж саме стосується Сергія Назаренка, який змінив Дніпропетровськ на Крим.

 

Дійсно, «Металіст» відіграв вагому роль у ставленні Дениса Олійника, як футболіста. Я, як батько вдячний генеральному директорові «Металіста» Євгенові Красникову, головному тренерові харківської команди Мирону Маркевичу. Вони розгледіли талант Дениса та дали йому шанс пограти на високому рівні. Однак, він також зробив вагомий внесок в успіхи «Металіста» останніх років. А скільки разів голи Дениса приносили перемогу команді Мирона Маркевича, як у єврокубках, так і у чемпіонаті України… Прикро, що певні харківські вболівальники вже забули про це. У мене є інформація, що на 24 вересня (цього дня у 11 турі чемпіонату України харківський «Металіст» приймає «Дніпро» - авт.) деякі вболівальники знову готують щось проти Дениса… Звісно, це дуже неприємно. Тим більше, що вболівальники не знають усіх нюансів переходу Дениса. Я ж скажу, що фінансове питання було не на першому плані. Мені не відомо те, скільки зараз заробляє мій син. Це його особиста справа. Зрештою, хочу того, щоби мого сина поважали. Надто там, де він чесно виконував свою роботу та радував уболівальників результативною грою.

 

  • Вікторе Борисовичу, розкажіть про свою родину…

 

  • Одружений. Дружину звуть Олександра. Виховуємо сина Владислава, який пішов у другий клас. У мене в родині все гаразд. Є донька, який зараз 19 років. Нині вона мешкає в Софії.

 

  • Щоби Ви хотіли побажати вболівальникам нашої «Буковини» ?

 

  • Чернівецька команда – це візитка нашого краю, однак  у кожного колективу бувають невдачі. Навіть гранди європейського клубного футболу зазнають невдач, як на міжнародній арені, так і у внутрішніх змаганнях. Так що ж, треба кричати : «Караул !» ? Там люди все одно ходять на футбол і підтримують команду. Стадіон там повністю заповнений. Нам би хотілося того, щоби наші вболівальники підтримували нас як під час перемог, так і у дні невдач.

 

 

 Віктор ОЛІЙНИК народився 30 серпня 1960 року в Кельменцях Чернівецької області. Виступав у командах "Фрунзенець» (Суми), «Металург» (Запоріжжя), «Карпати» (Львів), «Краковія» (Польща), «Хасково» (Болгарія), «Зірка НІБАС» (Кіровоград), «Ністру» (Атаки, Молдова).  У «Буковині» грав у 1982 – 1984, 1986 – 1989, 1991 – 1994, 1996 – 1998 роках. Провів у чернівецькій команді 381 поєдинок, у яких забив 141 гол.  Кращий бомбардир у історії «Буковини». Раніше працював у тренерському штабі чернівецького клубу. З січня 2010 року – спортивний директор ФСК «Буковина».

 

Досягнення: чемпіон УРСР (друга ліга, шоста зона) – 1982, 1988, срібний призер першості  УРСР (друга ліга, шоста зона) – 1989, чемпіон України (перша ліга) – 1994/1995, срібний призер першості України (перша ліга) – 1995/1996.

 

Олексій МАМЧУК, прес - служба ФСК "Буковина"

 

ФСК "Буковина"